Ренійська влада закриває очі на загрозу

Ми пишаємось своїм Рені – цим дивним українськім містом на Дунаї, потужним портом, відповідальністю близьких кордонів, дружньою громадою та її обраним на другий термін мером. Ми говоримо: «Ще одного такого міста ви у світі не знайдете, бо на честь нашого Рені назвали цілу планету!».  Але ця гордість – до першої справжньої проблеми.

… Не так давно одна маленька дівчина Тетяна йшла по Соборній (ім’я не справжнє, з причин які більш стануть зрозумілими пізніше). Раніше цією вулицею вона з мамою ходила до дитячого садочку, а вже кілька років самостійно і відповідально ходить до школи. Вона вже нічого не боїться, поруч – дорослі, які допоможуть, скажуть, обережуть.

Але кілька днів тому велика зграя бродячих собак напала на Тетяну по дорозі, і поки вона стояла, не розуміючи, що робити, і поки хтось біг до неї на допомогу, здоровий рудий пес вкусив її за ногу – болячі, до крові. Чоловік добіг і відігнав собак, і зграя, відгавкуючись, побігла в бік морвокзалу. Таню відвезли додому, до матері, і тут почалась нова історія…

Коли ми говоримо про бродячих собак – ми розуміємо, що це проблема не тільки нашого міста, але тільки ренійська влада вміє робити вигляд, що ніякої проблеми не має. Вийдіть на вулицю, знайдіть будь який смітник і порахуйте собак, потім відкрийте сайт нашого виконкому і знайдіть інформацію, скільки грошей  направлено на вирішення цієї проблеми.

Ні, чиновники працюють – проводять наради, спілкуються із зоохисниками, відповідють на листи громадян. Але це ні на крок не наближає бюрократів до вирішення проблеми. А проблема – це голодна та зла собака, яка розглядає кожного, хто зайшов на її територіюї,  як ворога або добич. Істота, яка зовсім не домашня,  бо ніколи не знала дому та народилась десь за базаром, яка хворіє усім, що може, та ще розносить ці болячки по місту, а не вмирає лише тому, що у неї завжди є їжа на смітниках та численні добрі бабусі.

…Дівчинка Тетяна любить лікарів. Добра лікарка-сусідка взимку лікувала її від простуди пігулками із смаком лимону. А зараз вона бинтує рану и говорить Тетяні, щоб вона не плакала, а мамі розповідає, що у місті не має вакцини від сказу, бо ренійські депутати її не купують, а лікарня отримує цей дефіцит із Одеси. І після цієї розмови мама теж плаче разом з донькою: заказати цю вакцину можна  тільки в Одесі, а коштує упаковка в мінімальній потребі десь до 10 тисяч гривень з доставкою. Тому вони не куплять на літо велосипед, а будуть лікуватись,  тому що Тетяна – саме цінне, що у матері…

Коли ми звернулись до депутата Ізмаїльської районної ради Сергія Арабаджи за коментарями, він доповів, що про проблему знає, не мовчить, доносить до керівництва всіх рівнів. Але його не слухають, як не прислуховуються до інших проблем ренійців. «Собаки?! А тарифи? А порт? – наша міська влада взагалі працює не на користь громади, – емоції полились з народного обранця. – Парками за кошти народного депутата Рені не нагодуєш!». Сергій Георгійович як завжди був емоційним,  але вказав кілька персоналій,  які на його думку керують нашим містом на власний розсуд.

…Дівчинці Тетяні уколи від сказу поставили і плече вже не болить, давно загоїлась рана. А ще добра лікарка похвалила маму, що та швидко промила укус господарським милом. Але…. Але маленька дівчинка Тетяна з недавнього дуже боїться собак. Вона помітила, що  їх дуже багато в місті, на вулицях, в парку. Тепер дівчинка боїться ходить на одинці до школи – або з мамою, або з подругами, або щоб попереду хтось йшов – дорослий та впевнений в собі, який зможе захистити її від розлюченої собаки. Тоді Тетяна спокійно йде до школи ї отримує гарні оцінки.

А хто ж тоді йде поперед нашої громади і хто повинен її захищати від собак на вулицях? Від ям на дорогах? Від сміття попід дворами?  

…